© 2023, ВЕЛОГЕН®. Правові угоди. Використання матеріалів сайту без активного посилання на сайт не дозволяється.
Велосипед — це унікальний транспортний засіб. Екологічний, корисний для здоров'я, а головне енергоефективний. Тим не менш, йому відведена роль іграшки, місце якої на задвірках міських доріг. Більшість українців дуже скептично ставляться до велосипеда як транспортного засобу. Вони знаходять десятки причин, чому вони не можуть або не хочуть використовувати велосипед для щоденних поїздок. Але чому ж у багатьох Європейських країнах ставлення до велосипеда зовсім інше? Як їм вдалося пересадити городян на велосипед, розвінчавши страхи і помилки? Давайте спробуємо розібратися в цьому.
Незважаючи на те, що Європа виглядає таким собі велосипедним раєм, завдяки розвиненій інфраструктурі, популярність велосипеда неоднорідна. Приміром, якщо у Нідерландах кількість людей, які використовують велосипед як транспортний засіб в погожий день, дорівнює 36%, то в Австрії їх всього 6%, у Великобританії — 3%, а в Португалії менше — 1% згідно статистики зі звіту Eurobarometer за 2014 рік.
Тобто сказати, що на популярність байків впливає клімат або розташування ніяк не можна. При цьому цікавий і показник смертності велосипедистів. Наприклад, у тій же Великобританії на 100 мільйонів пройдених кілометрів 3.6 смертей, в той час як у Німеччині — 1.7, а в Данії — 1.5 смертей. Отже, в чому ж причина такої статистики? І чи можна Україні перейняти досвід данців, голландців і німців?
Україні у Європи є чому повчитися, зокрема правильній побудові велосипедної інфраструктури. В якості прикладу розглянемо найбільш велосипедні столиці Берлін, Амстердам і Копенгаген.
Першою відмінністю європейських «велостолиц» від, скажімо, Києва є велодоріжки. І справа навіть не в тому, що їх більше, а в тому, що вони побудовані з розумом. По-перше, вони розташовуються на проїжджій частині, а не тротуарах, відповідно, пішоходи на них не виходять і не створюють тим самим аварійної ситуації. По-друге, крім велодоріжок, є ще велополосы (звичайні і захищені). Вони відділені від дороги суцільною лінією дорожньої розмітки, яка забороняє автомобілів перетинати її, а вже тим більше паркуватися. Захищені велополосы розташовуються на тихих вулицях, і відділені від дороги двома пунктирними лініями. Це дозволяє машинам заїжджати на них, але забороняє паркуватися.
Крім того, і велопішохідні доріжки, які так люблять будувати українські чиновники. Ось тільки розташовуються вони в рекреаційних зонах і спальних районах, і використовуються для прогулянок і відпочинку. Це і зрозуміло велика кількість пішоходів не дозволяють розвинути високу швидкість.
Велопарковки в Берліні всюди і майже всі постійно заповнені. При цьому є як криті, захищають байки від дощу і снігу, так і відкриті. Ба, можна навіть зустріти охоронювані велопаркінги. До речі, одним з відмінностей німецьких парковок від українських є їх висота. Наші в більшості своїй низькі і не розраховані на скільки-небудь тривале зберігання велосипеда, так як пристебнути до них можна лише колесо, яке дуже легко відстебнути і піти з байком в руках. А ось Берліні вони більш продумані, дозволяють застегнуться за раму велосипеда.
В Амстердамі пішли ще далі, нерідко на вулицях можна зустріти «велогаражи», спеціальні конструкції, які дозволяють захистити дорогі байки від веловоров.
Ще одна річ, що сприяє популярності велотранспорту, — це мережа велопрокатів. Будь-який житель берліна або турист може взяти велосипед в одній прокатної станції і залишити в інший. При цьому самі станції розкидані по всьому місту. Також це дозволяє комбінувати велосипед з громадським транспортом. Наприклад, можна доїхати потрібно до станції метро, а потім взяти байк в точці прокату і доїхати до роботи, повернувши велосипед в іншій точці.
Саме такої думки дотримуються чиновники і багато обивателі. «Хіба розвиток велоінфраструктури може принести якусь вигоду? Це всього лише примха меншості!» — такої думки дотримуються багато, але як показує досвід Данії, це не більш ніж омана.
Міська рада Копенгагена витрачає мільйони на будівництво та підтримання велосипедної інфраструктури і не шкодує про це. До столиці прокладають цілі веломагистрали з передмість загальною протяжністю близько 1000 км.
Але що це? Нездорова любов до екології на шкоду економіці? Ні, всього лише холодний розрахунок. Витрати на будівництво 1 кілометра велополосы окупається протягом 5-и років. Завдяки тому, що рух автомобілів на ділянці з велополосами скорочується на 10%, а кількість велосипедів зростає на 20%, що знижує знос дорожнього полотна. Таким чином, люди, що активно користуються велосипедом, щорічно приносять в міську казну близько 235 мільйонів євро.
При цьому ми має здорових городян, які ведуть активний спосіб життя, зниження забрудненості міста, завдяки скороченню викиду вихлопних газів, а також зручну та швидку транспортну систему.
Таким чином, завдяки правильній політиці муніципальної влади, в України є всі шанси поповнити список велосипедних країн. Особливо якщо врахувати, що клімат у нас набагато м'якше, ніж у тих е Данії та Німеччини.