© 2024, ВЕЛОГЕН®. Правові угоди. Використання матеріалів сайту без активного посилання на сайт не дозволяється.
Велотріал — це велоспорт з тридцятирічної історією, за цей тривалий час велотріал придбав чимало шанувальників у всьому світі. Все почалося з мототріала.
У 1970 році спортсмени придумали замінити на тренуваннях мотоцикл на велосипед. Тому що більшість трюків на тренуваннях по новій трасі робити на мотоциклі не можливо і вкрай небезпечно, тим більше для дитячих секцій. Ось так, під час відпрацювання техніки на велосипедах з'явився окремий вид спорту - велотріал.
Тоді, багато спортсменів пересіли з мотоциклів на велосипеди віддавши перевагу велотріалу. Крім того, з часом, велотріал стали розрізняти як спортивний і трюковий.
Спортивний велотріал полягає в проходженні штучно створеної або природного траси за якомога коротший проміжок часу з мінімальними штрафними балами.
Дуже складно пройти трасу на одному диханні, тому її ділять на секції від 6 до 10. Кожен відрізок траси необхідно пройти за певний час.
В Європі за перевищення ліміту спортсмена знімають з перегонів, а в країнах колишнього СНД нараховують штрафні бали.
Основне правило - це торкатися траси можна тільки колесами велосипеда. Якщо спортсмен торкнеться траси ногою більше п'яти разів його дискваліфікують.
За дотик траси руками або за падіння з велосипеда учаснику нараховують п'ять штрафних балів і дискваліфікують. На кожен етап траси в Європі виділяють 2,5 хвилини. У постсоціалістичних країнах 3 хвилини.
Для цього організатори мудрують, як можуть і роблять все можливе, щоб ускладнити проходження траси. Через це спортсменам практично неможливо пройти трасу без нарахування штрафних балів.
Що стосується трас створених природою, то вибирають, наприклад, схили крутих ярів. А щоб ще більше ускладнити завдання роблять розмітку червоними стрічками і навіть в самому широкому місці траса не ширше ніж 50 см.
Але, це ще, як кажуть, по божому! Європейські організатори зовсім не шкодують учасників велотріалу та вибирають траси що проходять через водоспади або гірські річки. Де помилка велосипедиста може призвести до травмування, штрафних балів, дискваліфікації і дуже холодного душу. І тоді, про перемогу можна забути на довгий час.
А ось, творцям штучних трас є над чим попрацювати! Тут можна розгулятися на славу. Все що необхідно - це хороша фантазія.
На таких трасах можуть використовувати все що під руку попадеться: котушки телефонного кабелю, покришки БЕЛАЗу, порожні залізні бочки і різні залізобетонні конструкції.
Це справжня перевірка для велосипедиста, на його спритність, вміння тримати рівновагу і технічність. На таких трасах спортсмени можуть застосовувати елементи трюкового велотріалу.
Багатьом глядачам здається, що спортсмени йдуть всупереч усім законам фізики. Ось що, насправді, приваблює в цьому виді велоспорту! Спортсмени багато років свого життя віддають тренуваням, цілими днями відточують один і той же елемент. І не так просто їздити на одному колесі і парити в повітрі під час стрибка з трампліна. За всім цим стоїть безліч падінь і травм. Навіть, для виконання найпростіших елементів потрібно не менше півроку щоденних тренувань.